«Колгоспні лани» були дзеркалом життя району

Неможливо уявити сьогодення без районної газети. Зі сторінок видання читачі з перших рук дізнаються про роботу органів влади, діяльність підприємств та організацій, про культурно-спортивні події. Жодна більш-менш важлива справа або просто пізнавальна інформація не пройде повз увагу журналістів, а обов’язково знайде своє відображення на сторінках газети. Були б тільки новини, а кореспонденти зуміють донести їх до читачів!

Наша районка має велику і цікаву історію. Почала виходити у жовтні 1930 року під назвою «Соціалістичний наступ». У повоєнні роки, коли в результаті адміністративно-територіальних змін розформовували район, газета на короткий час припиняла своє існування, але знову відроджувалася з відновленням району. Відтак змінювалася і назва видання: «Соціалістична праця», «Колгоспне життя», «Колгоспні лани». Але завжди газета виконувала своє головне призначення – оперативно інформувати про соціально-економічне та громадсько-політичне життя Городищини.

В історії районної газети надзвичайно важливе місце займає майже чвертьстолітній відрізок часу, коли видання приходило до читачів під назвою «Колгоспні лани». До речі, певно за звичкою, представники старшого покоління називають так газету і досі.

Коли у 1967 році район відновили у нинішніх межах, то вже 15 лютого був укомплектований колектив редакції, а 1 березня вийшов перший номер газети. (Тоді одночасно відновлювалися газети в Тальному, Лисянці та Городищі). Редактором «Колгоспних ланів» була Галина Василівна Жалінська (згодом вона працювала спецкором «Сільських вістей» у Кіровоградській області). Газету готували з великими потугами, адже ще не було заступника редактора та відповідального секретаря. Тому допомагала випустити перший номер представник обкому Лілія Павлівна Шитова. Потім заступником редактора прийшов працювати Григорій Минович Пономаренко з Золотоноші, відділ листів очолив городищанин Ігор Савович Посовень, відділ партійного життя – мліївчанка Катерина Трохимівна Матвійко, відділ сільського господарства – Оксана Микитівна Гіско з Старосілля, фотокором був Василь Васильович Олійник, машиністкою Берта Яківна Летічевська. Згодом відповідальним секретарем працював Лука Дмитрович Короп, очолювали відділи Олександр Миколайович Тимченко та Анатолій Дорофійович Хоренков. В газеті успішно працювали Ігор Вікентійович Бенедіко, Іван Андрійович Гусак, Валентина Михайлівна Кравець, Анатолій Миколайович Семененко. Приходили до редакції й багато інших людей, але далеко не всі витримували напруженої газетярської роботи. Адже газета виходила тричі на тиждень! Технічні ж можливості спочатку були доволі скромними. Для набору мали дві старенькі машини-лінотипи, багато тексту набирали вручну. Друкарі працювали у дві зміни!

Тоді був розквіт газети, з року в рік тираж зростав, так що сягав до 15 тисяч примірників! Практично кожна сім’я передплачувала районну газету! І всі знаходили щось цікаве для себе. Візьміть будь-яку підшивку районної газети тих років, і в кожному номері знайдете зведення про надої молока в колгоспах, про засіяні або зібрані площі сільгоспкультур. Справжня господарсько-економічна енциклопедія району! А за кожною цифрою стоїть невтомна праця наших земляків! Газета багато писала про людей чесної праці, передовиків виробництва. Також регулярними були сторінки охорони рідної природи «Зелені шати» та збереження історичної спадщини «Вежа»… В різні роки газету до друку підписували редактори: Григорій Венедиктович Рибак, Феофан Феофанович Білецький, Катерина Трохимівна Матвійко, Євген Антонович Глущенко.

У 19-річному віці прийшла працювати в редакцію (і назавжди поєднала своє професійне життя з журналістикою) Тамара Василівна Шаповал. Спочатку була коректором, потім закінчила поліграфічний інститут і працювала головним інженером друкарні, а останні 12 років перед виходом на пенсію – відповідальним секретарем районної газети. Про роботу в редакції завжди згадує з неймовірною теплотою. Подобалися люди, імпонувало, що старші колеги оберігали молодших, усіляко ними опікувалися, допомагали. І працювалося усім натхненно, завзято, весело, дружно! Кожен день дарував нові теми для публікацій, скрізь потрібно було встигнути.

З лютого 1975 року працював фотокором газети Іван Петрович Дяглюк. Завжди із захопленням розповідає, як в районі все крутилося-вертілося, як кожне підприємство й господарство прагнуло похвалитися своїми успіхами, здобутками, своєю працею. Кореспондентів газети радо зустрічали на підприємствах і в селах. Адже всі працювали для району, для суспільства, тому не робили зі своєї діяльності комерційної таємниці. Люди довіряли газеті, зверталися зі своїми проблемами, шукали (і знаходили!) розуміння й підтримку.

З середини 1970-х років в газеті працювали справжні подвижники і професіонали журналістики – подружжя Антоніна Іванівна і Євген Антонович Глущенки. Відповідальним секретарем Євген Антонович пропрацював 13 років, а потім ще 13 років був редактором газети. Зізнаються, що робота завжди була до душі. Для Антоніни Іванівни у творчості завжди на першому місці були прості люди, з їхніми щирими почуттями і неповторними долями. Записані невигадані житейські історії підштовхнули до створення сторінки для жінок «Яблунька», що користувалася значною популярністю. Від людей навчалися житейської мудрості.

Газета стала прекрасною професійною школою для багатьох журналістів. Одні все своє життя поєднали з районною газетою, інші зробили хороший старт, щоб досягти визнання в обласних та загальноукраїнських виданнях. Більше того, всі місцеві літературні таланти робили свої перші творчі кроки разом з районною газетою, тут отримали підтримку і безкорисливі безцінні фахові поради. Ця важлива робота проводиться й зараз.

Наші шановні корифеї журналістики згадують, що в редакції завжди панувала доброзичлива атмосфера. Адже працювали справді талановиті люди, професіонали! Цей позитив підтримує й сьогоднішній молодий, енергійний колектив газети.

З 1991 року районка називається “Вісник Городищини”. Це вже нова сторінка життя місцевої преси. На вимогу часу і технічного прогресу змінилися формат і періодичність видання. Але незмінними залишаються пріоритети – робота для читачів, для рідної Городищини. Газета – ровесниця незалежної України. Разом з усіма жителями району ми творимо літопис Городищини, що є частинкою великої держави.